Компоненти

Проект має три компоненти:

• Соціальна політика
• Заклади освіти
• Громадянське суспільство

Компонент “Соціальна політика”

Основи політики, що сприяє інклюзії дітей з особливими потребами в загальноосвітні школи і громади, засновані на принципах участі Міністерства праці і соціального захисту та Міністерства освіти і науки України в обох експериментальних регіонах.

Сучасний стан справ:

В Україні існує майже тридцять (30) законів, декретів та кодексів (законодавство), які, до певної міри звертаються до проблем дітей з особливими потребами та їхніх сімей. Вони звертаються до таких питань, як: пенсії, реабілітація та освіта дітей з особливостями психофізичного розвитку. Законодавчі акти, що стосуються освіти, включають: «Закон України про освіту» (1991); «Закон України про загальну середню освіту» (1999); «Закон України про початкову освіту» (2001); «Закон про професійну освіту» (1998) та «Закон про вищу освіту» (2002). Проблема полягає в тому, що сучасне законодавство зосереджене на створенні й збереженні мережі закладів спеціальної освіти для дітей з особливостями психофізичного розвитку, а не на розвиток інклюзивних моделей освіти. Наприклад, «Закон України про освіту» (1991) стверджує, що освіта є правом всіх українських громадян, «незалежно від стану їхнього здоров’я, і повинна також надаватися системою загальноосвітніх закладів для дітей з особливостями психофізичного розвитку.» Жоден із сучасних законодавчих актів не використовує термін «інклюзивна освіта», і лише один Декрет (№ 848 від 5.07 2004) містить термін «інтеграція дітей з особливостями психофізичного розвитку». ^[1]

Також в Україні існують закони/законодавчі акти щодо соціальних послуг для дітей з з особливостями психофізичного розвитку, зокрема: «Основні положення про соціальний захист неповносправних в Україні»; «Про захист дитинства, та про державну соціальну допомогу неповносправним з народження, та неповносправним дітям» (2000). І знову, законодавчі акти зосереджені на утриманні дітей на периферії суспільства, надання їм неадекватної фінансової підтримки, дискримінуючи можливості для рекреації, характеризуються загальною нестачею соціальних послуг, коли лікарні є єдиним джерелом допомоги дітям і їхнім сім’ям. Більше того, відповідно до українських законів, держава може помістити неповносправних дітей (з особливостями психофізичного розвитку) у заклади або системи освіти або системи соціального захисту, ігноруючи важливість обох цих складових.

Законодавство (чи Закон) є засобом, за допомогою якого політика стає обов’язковою. Не існує окремої політики, яка б стосувалася дітей з неповносправністю (особливостями психофізичного розвитку) в Україні, і нема прогнозів інклюзії. В загальному, політика – це дороговкази для зміни чи створення умов життя, необхідних для добробуту людини. Політика зазвичай забезпечує свідчення, обґрунтування та методи для створення умов для здорового існування людини. В Україні не існує соціальної політики взагалі, і більше того, залишки політики, що стосуються дітей з неповносправністю (особливостями психофізичного розвитку) і їхніх сімей, розкидані по різних документах урядових та неурядових організацій. Аналіз існуючої політики в Україні і в будь-яких інших країнах, як засобу формування інклюзивної політики є спорадичним, тому, що існує очевидна нестача спроможності аналізу політики.

У результаті, існуючі освітні та соціальні послуги для дітей з особливими потребами керуються законодавством, яке не є ні всеохоплюючим, ані прогресивним стосовно забезпечення потреб неповносправних дітей. Більше того, існуюче законодавство не базується на жодній з достовірних політик, що служило б обґрунтуванням для законодавства чи дороговказами для втілення цього законодавства в життя. Крім того, існуюче законодавство розробляли без урахування точки зору батьків, дітей з неповносправністю (особливостями психофізичного розвитку) чи громадських організацій неповносправних. Без участі громадськості у формуванні політики, нема потреби дотримуватися законодавства. Для того, щоб створити суспільство, яке б сприяло інклюзії дітей з особливими потребами обов’язково потрібно поглиблювати знання громадськості стосовно соціальної природи неповносправності, а також розуміння що існуючі перешкоди на шляху інклюзії є перешкодами у самій системі, а не в окремих особах. Такі знання сформують основу для розробленої спільними силами, достовірної політики у сфері освіти і соціальних послуг для неповносправних дітей (особливостями психофізичного розвитку) та їхніх сімей, у співпраці з батьками, дітьми та молоддю, а також НУО. Тоді така політика служитиме основою, на якій можна буде формувати ефективне законодавство, і в результаті, такого законодавства будуть дотримуватися усі.

Пропоновані зміни:

Основна увага даного проекту, беручи до уваги очікувані наслідки, полягає у формуванні знань на усіх трьох рівнях влади та НУО щодо концепцій інклюзивної політики (наприклад, соціальна модель неповносправності), засобів аналізу політики щодо неповносправності (наприклад, призма неповносправності), а також процеси спільного формування політики. Ці елементи, у поєднанні з формуванням політики, формують структуру політики. Очікуваний результат полягатиме у створенні інформаційної основи для аналізу політики, і надано докази для підтримки формування політики у сферах освіти і соціального захисту. На основі аналізу політики буде складено робочий план діяльності уряду, педагогів та НУО у процесі формування політики. Буде адаптовано чи розроблено нову політику, як у сфері освіти, так і у сфері соціальних послуг, яка служитиме основою для інклюзивної освіти та соціальних послуг для неповносправних, що надаватимуться у межах громади. Крім того, політика, розроблена як частина даного проекту може бути використана щоб спричиняти зміни у існуючих законодавчих актах, або її можна використати як основу для нового законодавства.

Основні зусилля щодо спричинення змін буде спрямовано на два регіони в країні, а саме: Львівська область і Крим, в останньому особливу увагу буде зосереджено на м. Сімферополь. Київська область буде залучена до проекту настільки, щоб привносити загальнонаціональний ракурс у політику, освіту та громадянське суспільство. Представники уряду на загальнонаціональному рівні, навчальні заклади та НУО, розташовані в Україні братимуть участь у загальному плануванні та втіленні наслідків проекту, але Київ не буде виконувати роль «господаря» експериментального майданчика. Результати проекту будуть поширені н інші регіони України, зокрема у Запоріжській та Дніпропетровській областях.

Для того, щоб досягнути цих результатів, партнери, задіяні у кожному вихідному регіоні включатимуть міністерство соціального захисту і праці та міністерство освіти і науки (України та АР Крим), інститут спеціальної педагогіки, НУО «Крок за кроком», Національну асамблею неповносправних, Львівський ресурсний центр незалежного життя мережу неповносправних жінок і дитячий інформаційно-реабілітаційний центр «Аюрведа». Цільові групи/ організації, для яких плануються зміни, включають навчальні заклади (Інститут підвищення кваліфікації вчителів, Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Національний університет ім. І. Франка, Національний університет «Львівська політехніка» та Сімферопольський педагогічний університет), а також неурядові організації (товариство «Надія», товариства з Нового Роздолу та Бродів, реабілітаційні та інформаційні організації, а також особи неповносправні і повносправні).

Крім представників загальнонаціонального рівня, представники регіонального та муніципального рівнів будуть залучені до процесу планування проекту , його реалізації, тренінгів та поширення інформації, включаючи Львівське обласне відділення праці та соціального захисту населення, Львівської обласної держадміністрації, Львівський відділ освіти; відділення Львівської міської ради; міністерство праці і соціальної політики та міністерство освіти і науки АР Крим; Сімферопольський відділ освіти; Сімферопольський відділ праці та соціальної політики та відділення Сімферопольської міської ради.

Компонент “Заклади освіти”

Існування у двох експериментальних регіонах України та запровадження у трьох додаткових регіонах (Запоріжжя, Дніпропетровськ і Київ) програм інклюзивної та доступної освіти для дітей та молоді з особливими потребами (особливостями психофізичного розвитку).

Сучасний стан справ:

На сьогоднішній день діти з особливими потребами (особливостями психофізичного розвитку) в Україні не мають доступу до якісної освіти. У 2004 році 1.8% з усіх дітей (135,773) в Україні були зареєстровані як такі, що є неповносправними (включаючи усі форми неповносправності). Багато хто вважає, що ця цифра є значно заниженою. На 2003-2004 роки загальне зарахування неповносправних дітей (особливостями психофізичного розвитку) у школи-інтернати складало 64,667 дітей. 52,051 учнів навчалося у 304 школах-інтернатах у міській місцевості, і 12,616 учнів навчалося у 93 школах-інтернатах у сільській місцевості.

Інклюзивні школи – це канадська (і міжнародна) модель навчання дітей. Однак, поки що в Україні нема інклюзивних шкіл. На сьогодні в Україні лише існують поодинокі спроби запровадити інтегровані класи. Наприклад організація «Крок за кроком» є провідною громадською організацією в Україні, яка впроваджує інтегровані класи у місті Києві та Київській області, а також у Львові, Івано-Франківську, Одесі та Полтаві. Інклюзивні школи, які є метою даного проекту, становлять більш всеохоплюючий підхід до інклюзивної освіти, зосереджуючись не лише на спеціальній підготовці вчителів та підтримці батьків, але і на більш ширшій політиці, яка підтримує інклюзивну освіту, як, наприклад, доступність середовища та громадянське суспільство.

Україна підписала Конвенцію ООН про права дитини, і зараз переглядає проект законодавства про інклюзивну освіту. Міністерство освіти і науки повністю підтримує такі процеси, і прагне запровадити модель інклюзивної освіти, однак, як зазначають у самому міністерстві у них відсутня сама модель всеохоплюючої інклюзивної освіти; а також нема політики, спеціальних програм для; та послуг для студентів. підготовки для вчителів.

Пропоновані зміни:

Компонент освіти проекту допомагатиме українським учасникам проекту (Міністерству освіти і науки, Міністерству праці і соціального захисту, Академії педагогічних наук, НУО, батьківським організаціям) створити основні стійкі елементи системи інклюзивної освіти. Проект зробить власний внесок у формування сприятливого середовища, сприяючи соціальним змінам за допомогою реформування освіти і формування політики, а також через позитивні зміни у ставленні громадськості до неповносправності, інклюзії та прав людини в Україні. Методи, що будуть втілені проектом, для досягнення таких результатів, повинні створити моделі для інклюзивних шкіл в Україні, створить можливість підвищення кваліфікації вчителів, які працюватимуть в інклюзивній моделі освіти, а також на університетському рівні запровадить спеціалізовану навчальну програму, яка дозволить випускникам отримати ступінь: вчитель інклюзивної школи. Такі зміни відбуватимуться у двох експериментальних школах (по одній у кожному експериментальному регіоні) в Україні, демонструючи готовність українців до змін, приналежність до місцевої громади, та стабільність запропонованої системи. А також, представники із, щонайменше, трьох (3) шкіл буде запрошено стати Учасниками-спостерігачами у цьому проекті. Їхнє завдання полягатиме у відвідуванні зборів та навчальних занять з метою подальшої передачі знань у своїх школах. Очікується, що критичною масою, необхідною для переходу до практики інклюзивної освіти в Україні, включатиме згадані вище дві експериментальні школи, три школи учасниці-спостерігачі, партнерські та цільові організації та усі три рівні уряду.

Стабільність цього компоненту буде досягнуто за допомогою наступних трьох методів:

Навчальні курси з інклюзивної освіти будуть введені у програму Інституту підвищення кваліфікації вчителів. Кожних п’ять років українські вчителі (незалежно від предмету, який вони викладають) повинні проходити курси професійного удосконалення, що пропонується Інститутом. Після того, як такі курси буде запроваджено, вони стануть доступними для кожного вчителі у Львівській області та Криму, і поступово і для ус.

Компонент “Громадянське суспільство”

У двох експериментальних регіонах та на загальнонаціональному рівні зросте спроможність неурядових організацій підтримувати і впроваджувати інклюзію дітей і молодь з неповносправністю (особливостями психофізичного розвитку).

Сучасний стан справ:

Кількість НУО неповносправних в Україні зростає як відповідь на нестачу державних послуг. У постійно змінних соціально-економічних умовах України місцеві та регіональні громадські організації відчувають значну нестачу фінансів; у них не вистачає знань і досвіду аналітичної діяльності та менеджменту; у них обмежені організаційні спроможності; мають місце прогалини між задекларованої місією та реальною діяльністю; у таких НУО низький ступінь фінансової стабільності; вони відчувають ізольованість і нестачу спілкування між іншими подібними організаціями, нема обміну досвідом та інформацією; а також нема достатнього досвіду і знань стратегічного планування. Громадські організації в Україні не мають досвіду співпраці одні з одними, чи навіть спільної участі у роботі з партнерами. Однак, не зважаючи на існуючі недоліки і нестачі НУО в Україні мають потенціал бути хорошим каталізатором змін щодо того, як сприймають сферу неповносправності на рівні уряду, освітніх закладів та громадськості та яким чином з нею співпрацюють. НУО мають певні переваги у сфері соціального захисту, а саме:

Пропоновані зміни:

Даний проект пропонує розвинути спроможність НУО з тим, щоб вони, від імені дітей з неповносправністю могли ефективніше відстоювати і пропагувати зміни, стали більш професійними у процесах формування та аналізу політики; а також щоб вони стали фінансово стабільними і довготривалими організаціями. Засоби, за допомогою яких будуть досягатися ці цілі, перш за все включатимуть тренінги для представників громадських організацій (які будуть одночасно відвідувати і представники уряду і педагоги, як описано у пункті Очікувані наслідки 1.1). А також НУО пройдуть спеціальний тренінг з організаційного розвитку, розробки програм та менеджменту. Буде створено ресурсні центри чи «Інклюзивні ресурсні центри, які діятимуть на базі двох існуючих НУО. Ці центри стануть прикладом формування партнерства у сфері планування послуг, а також стануть основою підтримки для дітей з неповносправністю і їхнім батькам, включаючи централізовану інформаційну мережу, а також основу для моделі альтернативної моделі для формування більш інклюзивних послуг для дітей з неповносправністю і їхнім сімей.

Частина стратегії щодо формування спроможності НУО спершу буде зосереджена на більших НУО таких, як Львівський ресурсний центр незалежного життя та Товариство «Надія», пізніше буде запроваджено процес обміну інформацією і досвідом, і створення відповідної мережі спілкування між великими і малими НУО. Досвід і знання більших НУО допоможе меншим громадським організаціям збільшити їхні знання і пізніше, розбудувати їхні можливості. Сфери співпраці між більшими і меншими НУО включатимуть тренінги, що проводитимуться більшими НУО (через модель «Навчи інструктора»); обмін інформацією, практичну допомогу у розвитку і реалізації програм та проектів; а також, де можливо координування заходів.

^[1] World Systems Change and School Reform, Inclusive and Supportive Education Congress International Special Education Conference Inclusion: Celebrating Diversity?, www.isec2005.org.uk/isec/abstracts/papers